Борислав Береза, піхотинець: “Справжня перемога буде тоді, коли ми зрозуміємо, що не буде війни через 3 або 8 років”

Війна, Новини

Автор: Євген Кузьменко

Зі своєю напівсивою бородою і свіжим воєнним досвідом Борислав Береза нині здорово нагадує Ернеста Гемінгвея кубинського періоду. У його реакціях суттєво поменшало холеричних сплесків; натомість побільшало пауз для обмірковування відповідей. Взагалі складається враження, що він економить життєву енергію на довгій дистанції цієї війни. Втім як і більшість із нас.

– Ми з вами розмовляємо в одній з київських вареничних. Чому приїхали до столиці і на скільки?

– Я зараз лікуюсь у військовому шпиталі. Сподівався, що у середу зможу покинути столицю, але поки не відпускають.

– А чому не відпускають?

– У мене і до війни були проблеми зі спиною – протрузія дисків. Але у квітні, коли вимушений був стрибати в окоп “рибкою” і бігти у броніку, сталося загострення. Якось знімав цей біль ліками, але з часом ставало все гірше. Приїхав у шпиталь – і з`ясувалося, що деякі протрузії перейшли в грижі. Так буває…Зараз знімаю це запалення, далі буде краще. Сподіваюсь, що хоча б частково знімуть біль.

Автор: Євген Кузьменко

Зі своєю напівсивою бородою і свіжим воєнним досвідом Борислав Береза нині здорово нагадує Ернеста Гемінгвея кубинського періоду. У його реакціях суттєво поменшало холеричних сплесків; натомість побільшало пауз для обмірковування відповідей. Взагалі складається враження, що він економить життєву енергію на довгій дистанції цієї війни. Втім як і більшість із нас.

– Ми з вами розмовляємо в одній з київських вареничних. Чому приїхали до столиці і на скільки?

– Я зараз лікуюсь у військовому шпиталі. Сподівався, що у середу зможу покинути столицю, але поки не відпускають.

– А чому не відпускають?

– У мене і до війни були проблеми зі спиною – протрузія дисків. Але у квітні, коли вимушений був стрибати в окоп “рибкою” і бігти у броніку, сталося загострення. Якось знімав цей біль ліками, але з часом ставало все гірше. Приїхав у шпиталь – і з`ясувалося, що деякі протрузії перейшли в грижі. Так буває…Зараз знімаю це запалення, далі буде краще. Сподіваюсь, що хоча б частково знімуть біль.

Борислав Береза, піхотинець: Справжня перемога буде тоді, коли ми зрозуміємо, що загрозу війни знищено. Що не буде війни через 3, через 5 або вісім років 01

– Зараз багато хто після фронту мусить взагалі оперувати грижу.

– Це дійсно проблема. Коли ти бігаєш, ще й з додатковою вагою у 30 кг, навантаження дає про себе знати.

– А скільки вам років?

– 48.

– Юрій Луценко про свій досвід на цій війні сказав мені: “Взагалі-то варто сказати чесно: у 58 років Луценко, з точки зору фізичних параметрів – хєровий боєць як для штурмовика. З іншого боку, для завдань ТРО я підходжу: стріляти навчений у радянській армії – і підтримую цю здатність ще з часів МВС, а потім і ГПУ”.

А ви у свої 48 як почуваєтеся на цій війні?

-Нормально я себе почуваю… Єдине – я зрозумів пісню Цоя, що війна – справа молодих, “лекарство проти морщин”. Я погодився з цим. Коли мені було 40 років, і я був на Донбасі – тоді і сприйняття було інше, і потужність організму. Я міг більше. Мені було значно легше витримувати різні навантаження. А зараз, на жаль, хоча я багато чого хочу зробити, – але ж дається взнаки вік.

Відчуваєте, що можливості вашого тіла лімітовані?

– Є таке. Разом з тим – це ж хтось повинен робити, а черг у помічники я не бачу…

“Я ЗА ЦІ ПІВ РОКУ ВТРАТИВ БІЛЬШЕ ДРУЗІВ ТА ЗНАЙОМИХ, НІЖ ЗА ВСЮ ПОПЕРЕДНЮ ВІЙНУ”

– Тобто ви зараз щодня буваєте у госпіталях, де лікуються наші поранені. Поділіться своїми спостереженнями.

– Так, спілкуюсь із хлопцями та лікарями. Різні історії. Інколи дуже гумористичні, незважаючи на ситуацію. Але можу сказати, що вражений тим, як швидко і кваліфіковано сьогодні надають допомогу нашим військовим лікарі.

– Ну, все-таки 8 років важкої воєнної практики…

– Так, з’явився досвід. Але чую і про те, як, наприклад, домовились про те, що двох-трьох важко поранених транспортують до шпиталю в Ізраїль. У нас є фахові лікарі і кваліфіковані лікарі – а от засобів, які можуть терміново допомогти людям, – немає. Треба було, мабуть, не тільки бітум та асфальт в Беларусі купувати, а й забезпечувати медиків усім необхідним.

– А от і політична критика почалася…

– Ні, це не критика. Це констатація фактів. Ну, давайте відверто: що, я не правий? Але я хочу сказати, що це – забезпечувати медиків – треба було робити не останні 3 роки, а всі 8 років! І не тільки це. Не звертаючи увагу на прізвища, поясніть мені, чому в нас за 8 років не з’явились патронний завод та лінія з виробництва снарядів? Президенти змінились, а ситуація та ж сама.

Борислав Береза, піхотинець: Справжня перемога буде тоді, коли ми зрозуміємо, що загрозу війни знищено. Що не буде війни через 3, через 5 або вісім років 03

Поговорімо про фронт. У нас вже і домогосподарки вільно оперують термінами “на нулі”, “перша лінія”, “на ротацію” і таке інше. То розкажіть, будь ласка, де приблизно базуєтеся, що це за підрозділ.

– Раніше я був у 60-й бригаді, 97-батальйон. Це звичайна піхота. Базувалися на Запорізькому напрямку, конкретні міста і села називати не буду…Потім – 72-га бригада: Бахмут, Торецьк та околиці.

– Який типовий день бійця Борислава Берези? Де спите, що їсте, де миєтеся, яким є коло ваших обов`язків?

– В розполозі чи на передку? Де саме цікаво?

– Що таке “в розполозі”?

– Розполога – “расположение”. (Сміється – Є.К.). Це ж два різні типові дні.

– Давайте про обидва варіанти.

– Якщо в розполозі, то все дуже приємно. Встаєш о 6:30, мильно-рильні процедури, шикування. Потім – їжа, потім можеш попрати речі, привести себе в порядок. Якщо є наказ, то виконуєш його, а потім залишається час на себе. Нормальний день, коли ти можеш зайнятися своїми справами. Хоча все може змінитися у будь який момент. Не від тебе залежить…

А коли на передку, то зовсім інша річ. Ти виконуєш накази; піднімаєшся не коли можеш, а коли це потрібно. Інколи ти можеш лягти о першій годині, іншим разом – піднятися о першій годині. Все залежить від ситуації. У мене був випадок, коли вночі треба було терміново їхати на КСП(Командно-спостережний пункт), аби відвезти з’вязківців та те, що потрібно. Так трапилося, що зв`язківці не могли доїхати самостійно. І от сідаєш за кермо як звичайний водій, – тому що більше нікого поруч немає, хтоб це міг зробити. І нікого не хвилює, що перед тим, не знаючи, що все так складеться, ти закапав собі очі перед тим, як лягти спати. І от ми вночі їдемо з “тепликом”…

-Ну, хоч “теплик” був…

– А без “теплика” не можна!

– Та як сказати…Ми у текстах на “Цензорі”, та й і у ФБ, частенько збираємо гроші на тепловізори для нічних водіїв. Оскільки збираємо – значить, багато хто їздить без “тепликів”…Наступне запитання: як вас годують?

– У “розполозі” їси те, що всім готують. А в окопі – сухпай і те, що ти готуєш сам. З їжею проблем немає. Але, якщо це не бойові дії, тобі привозять гарячу їжу. Дещо купуєш сам, якщо є бажання. Чимало передають волонтери.

– У прямих бойових контактах з ворогом доводилося брати участь?

– Якщо ви маєте на увазі ситуації, де ти бачиш ворога очі в очі – ні, такого не було, кажу відверто. Я не є штурмовик, я – піхота, а піхота має тримати позицію і не відкатуватися, бо тоді ворог підійде ще ближче і почне обстрілювати ще далі.

Борислав Береза, піхотинець: Справжня перемога буде тоді, коли ми зрозуміємо, що загрозу війни знищено. Що не буде війни через 3, через 5 або вісім років 04

Типи працюючої арти, нашої та ворожої, по звуку розрізняєте?

– 100 відсотків. Розповім вам історію. Ми приїхали в “розпологу”: окрім мене, командир розвідвзводу, позивний Кіт, Лепіла і ще кілька людей. А туди якраз привезли мобілізованих, які проходять бойове злагодження і таке інше. І тут нас почали обстрілювати. І вони побігли хто куди. А ми стоїмо. І хтось із них до нас підходить: “А чого ви не біжите?” І Кіт йому каже: “Дивись, чуєш оцей звук? Це – зависоко, це не по нас, це через нас кидають…О, а зараз реактивними…”. – “Що, вже бігти?” – “По-перше, вже запізно, а по-друге, я ж кажу – це не по нас…”. Швидко всі вчаться.

– Чим ворог працює по вас і чим наші працюють по ворогу?

– По-перше, 120-ті миномети; по-друге, танки – це мерзота і велика проблема. Працюють САУ-шки, “нони” (артилерійські установки – Є.К.), Д-30-ті, “гради”, “урагани”. У нас була історія, коли п`ять людей були поранено, бо пролетіла ракета “Град”: не розірвалася, але хвостовиком порубала людей в укритті. І так сталося, що Петрович, у якого внаслідок цього одна нога ампутована по коліно, а на іншій – поранена ступня, але він зберігає внутрішні сили і почуття гумору, каже: “Лікарю, а скажіть, обов`язки я чоловічі буду виконувати?” – “Да, будете”. – “От, блін, сачконути не вдасться…”. – “Що значить “сачконути”? Я вам поставлю протез, ви ще й картоплю копати будете!” – “Лікарю, вибачаюсь, а які ж плюси тоді в поранених?!”

Наші працюють трошки інакше. Теж є Д-30-ті, “Піони” та інша радянська арта. Але є і західна зброя. Першими, ще навесні, з`явилися “три топори”, і я вже тоді бачив, як вони працюють.

-Бориславе, давайте одразу розшифровувати з воєнного сленгу на тилову мову. “Три топори” – це…?

– Гаубиці М777. Працюють у нас і різні САУ, і М109. Але у нас невелика кількість арти, порівняно з москалями, кажу як є. Арти в них дуже багато.

– А як у вас справи зі зв`язком? Коли, як і скільки спілкуєтеся з рідними?

– По-різному. Саме у нас все непогано. Але по-різному. Інколи немає мобільного зв`язку – проте є Інтернет. Рятує Старлінк, якби не він, були б великі проблеми. Головне питання от у чому: військові повинні зрозуміти, що ніколи не можна використовувати мобільні телефони на позиції. І телефони мають завжди бути у авіарежимі. Бо коли телефон реєструється в сотці, російський РЕБ це відслідковує.

– Великі особисті втрати на цій війні маєте?

– Так. Я зрозумів, що на війні не можна знаходити друзів. Бо потім буде дуже боляче. Годину тому з людиною обіймався – і тут тобі повідомляють, що його більше немає…

Мені вже лячно дивитися стрічку Фейсбука, бо мій Фейсбук перетворився на якесь персональне кладовище. Мені зараз зателефонували та повідомили, що загинув заступник батальйону з МПЗ разом з хлопцями. Підірвалися на міні. А я йому допомогав працювати з хлопцями. Навіть після того, як перевели до іншої бригади. Часто спілкувалися. А його вже нема… Величезна кількість людей, яких я знаю особисто, загинули. І так сталося, що деяких з них я багато часу не бачив…І я зрозумів, що треба телефонувати тим, кого давно не чув. Я після таких історій починав писати тим, кого давно не бачив. У когось вибачення попросив, комусь навпаки написав: “Знаєш, я на тебе ображений був – хєр з тим, забули”.

Пріоритети змінюються…

-Що люди пишуть у відповідь?

– Завжди – “друже”, “брате”… Нещодавно до мене звернувся один знайомий, з яким ми посварилися до війни. Звернувся по допомогу. Я допоміг. Бо війна. А раніше навіть не спілкувалися. Взагалі війна зараз зачепила людей дуже потужно. Я за ці пів року втратив більше друзів та знайомих, ніж за всю попередню війну. І різниця в тому, що зараз багато людей гинуть не у наочному бою, а через арту. Зараз війна не піхоти, а артилерії.

– Артилерії і безпілотників.

– Згоден.

– А яке ставлення сьогодні у людей до війскових не у Фейсбуку, а в реальному житті?

-Ми поверталися до Києва з Бахмута. Виїхали зранку та не заїжджали по сухпай. Ще й не встигли поснідати, а їсти ж хочеться. Тож, коли пролунала пропозиція зупинитися на ринку біля Решетилівки та купити хліба, сала і овочів та там поїсти, то всі були “за”. Зупинилися. Поки нам нарізали сало, ми купили теплий грузинський лаваш, і я та побратим пішли по овочі. Біля першого прилавку з овочами зупинилися. За ним стоїть сивий чоловік у літах, а на столі перед ним – невеликі купки помідорів, огірків, цибулі та декілька голівок молодої капусти.

Далі стався такий діалог:

– Діду, скільки коштують помідори та цибуля?

– Синки, а ви ж військові?

– Так, військові. І скільки коштують помідори та цибуля?

– Хлопці, беріть безкоштовно, – каже він.

– Та, ну, діду! Не треба безкоштовно. Яка ціна? – наполягаємо ми.

– Для вас, синки, безкоштовно. Беріть скільки треба.

– Дякуємо, але хочемо заплатити. Ми ж розуміємо, що ви тут продаєте, щоб були гроші на життя. Якщо грошей не буде, то як жити будете?, – відповідаю я йому.

– Якщо кацапи прийдуть, то нам життя взагалі не буде, синку. Всім нам. Тож я чим можу – тим і хочу допомогти вам. Бо якщо військові цю наволоч не зупинять, то буде не до продажу.

Овочі ми все ж у нього купили. Але той дід дав нам качан капусти. От просто так. Впихнув. Не захотів нас відпускати без подарунка. Потім стояли недалеко від ринку, їли та обговорювали діда і те, що таке вже зустрічається не рідко. А в моїй голові лунало: “Якщо кацапи прийдуть, то нам життя взагалі не буде”. На жаль, багато українців це зрозуміли запізно, а дехто – досі не зрозумів. Війна багатьох з нас змінила і ще багато що змінить в нашому житті – але чим раніше суспільство подорослішає, – тим більше шансів відродити Україну і тим легше це буде нам зробити. А Перемога буде за нами!

Борислав Береза, піхотинець: Справжня перемога буде тоді, коли ми зрозуміємо, що загрозу війни знищено. Що не буде війни через 3, через 5 або вісім років 06

І ще одне. До мене у Бахмуті підійшла жіночка та й каже:

– Бориславе, я Вас впізнала. Хочу Вам сказати, щоб Ви не думали чогось поганого про місцевих. Ждунів тут небагато. Є, але небагато. Бахмут – це Україна. Ми українці. Навіть якщо будете вимушені відійти, то повертайтесь та звільняйте місто. Бо ми – Бахмут. Не Артьомовск. Бахмут. І я хочу, щоб моя онука жила в українському Бахмуті, а не в російському Артьомовску.

Це про настрої серед українців на сході. І це не поодинокі історії.

“МЕНІ ТЕЛЕФОНУЮТЬ І КАЖУТЬ: “БЕРЕЗА, ЦЕ ДЖЕКПОТ! ТОБОЮ ЗАЙМАЄТЬСЯ ДЕПАРТАМЕНТ КОНТРРОЗВІДКИ СБУ! ВІТАЄМО! ЗАВДАННЯ – ВРУЧИТИ ТОБІ ПОВІСТКУ І ЗРОБИТИ З ЦЬОГО ПІАР. ЯК ДО ТОГО РОБИЛИ РЯБОШАПЦІ, ПАМ`ЯТАЄШ?”

– Поговорімо про той скандал, який стався навколо вас цієї весни. Думаю, більшість читачів подробиці пам`ятають і вже сформували свою думку. Скажімо, у ваших опонентів мені доводилося читати: мовляв, Березу до армії загнали силою, виколупували з жіночого монастиря. Скажіть, як ви відповідаєте людям, які пишуть у ФБ – або мають силу сказати вам це в очі, – такі речі?

– В очі ніхто не казав.

Зараз все розповім. Коли почалася війна, я з перших годин приєднався спочатку до патрульної поліції, 24 лютого в 6:30 я вже був з ними. Чому з ними? Бо вони нікуди не зникли і готувалися до оборони Києва.

Потім я підписав контракт з ТРО. А 21 березня о 4 ранку ми заходили в Ірпінь. И у мене ще тоді не був акцептований контракт з ТРО. Це була довга історія – великій кількості людей, які підписали контракти з ТРО, їх чомусь не акцептували.

А 27 чи 28 березня мені повідомили (не буду казати хто, але з тих, з ким ми заходили до Ірпеня): до нас тут зверталися з ДБР з питаннями: на яких підставах Береза був з вами? Яку зброю використовував? Що робив? І так далі.

Мені так і сказали: “Ти розумієш, що вони про тебе щось копають? Ти підійди і дізнайся, чому тобі досі не акцептували контракт”. Я прийшов до військкоммату Дніпровського району і спитав: що взагалі відбувається? Мені сказали, що з ТРО довга історія і запитали: “Хочете в ЗСУ?” Я сказав що мені немає різниці.

Одним словом, 1 квітня я отримав війсковий, став рекрутом і почув слова “Ми вам зателефонуємо”. От, дивіться, бачите, яке число?

Борислав Береза, піхотинець: Справжня перемога буде тоді, коли ми зрозуміємо, що загрозу війни знищено. Що не буде війни через 3, через 5 або вісім років 07

Борислав Береза, піхотинець: Справжня перемога буде тоді, коли ми зрозуміємо, що загрозу війни знищено. Що не буде війни через 3, через 5 або вісім років 08

Нікого з тих людей, хто повірив у провокацію, не хвилювала правда. Вони хотіли вірити в те, що Береза поганий. І якби я навіть, не знаю, врятував кішечку з дерева, вони б сказали: ні, це Береза загнав кішечку на дерево.

Розумієте, так сталося, що для великої кількості представників влади я – людина, яку вони ненавидять. Не знаю чому, але так було з тієї владою, з цією…вони мене ненавидять.

-Якщо чесно, отакі речі – “Мене ненавидить влада!”, “Мене невідступно переслідує злочинний режим!” – дуже часто (хоча і не завжди) здавались мені бажанням політика нагнати собі рейтингу.

– А хіба ви не пам`ятаєте, як мені у Верховній Раді влаштовували перфоманси БПП і “Народний фронт”? А не пам`ятаєте історії про те, що, мовляв, у Берези є ізраїльське громадянство? Навіть посольство Ізраїлю потім вимушене було давати підтвердження, що цього громадянства у Берези немає. Але ж якась кількість людей і надалі хоче вірити, що таке громадянство є. Тому що люди хочуть в це вірити! Їх не цікавить фактаж. Вони бажають отримати підтвердження своїх уяв про когось.

– Повернімося до сьогодення. Багато хто вважає, що якби цієї історії під умовною назвою “Борислав Береза і жіночий монастир” не було, вас би зараз в армії не було.

– Ну, я б і так, і так опинився на фронті. 21 березня, коли я заходив в Ірпінь, то був не в армії, але пішов. Питання в тому, що політик Береза їх дратував, і влада думала, що б такого зробити…

– От прямо влада сидить і думає: що б такого поганого зробити з Березою? Мені здається, у влади зараз є багато інших справ.

– По-перше, ви ж не будете сперечатися, що це робила влада, і саме вона потім розповсюджувала відео в інтернеті. По-друге, якби влада не думала про це, то й не робила. Згодні? І дивіться, коли ми кажемо “влада” – ми ж не узагальнюємо всіх? Деякі її представники. Нехай, наприклад, це буде Єрмак. У нього є Татаров і Подоляк. І от він їм каже: “Слухайте, от Береза нас критикує. На жаль, дуже незручно критикує. І, на жаль, каже правду. Треба з ним щось робити”. – “А давай його дискредитуємо”. – “Ну, давай”.

Не вийшло дискредитувати. Більше того, коли їх критикував політик Борислав Береза – це одне. А от коли солдат Борислав Береза – це значно важче.

ФОТО: Bereza_4

-Але якщо чесно: коли трапилася оця історія з жіночим монастирем, багато людей відписалося від вас у Фейсбуці?

– У Фейсбуці – майже ніхто. В Телеграмі було. Ну, тоді у мене в Телеграмі було десь 70-80 тисяч. Зараз – майже 140 тисяч. Але питання в іншому. Я потім витратив час і дізнався, хто замовляв, хто робив.

– Справді? Тоді кажіть.

– Завдання на мій рахунок отримав пан Татаров від пана Єрмака. Тоді Татаров дав вказівку Сандурському…

– …Одразу вимушений перервати. Звідки вам відомо про Єрмака і Татарова? Ви що, свічку там тримали?

– (Зітхає через надмірну недовірливість інтерв`юєра, – Є.К.) В Україні, на жаль, інформація не тримається. І коли спілкується хтось з ким, а потім дає завдання підлеглим, то далі можна з`ясувати причинно-послідовні наслідки. Хто отримав, від кого…Так от, Татаров не міг отримати таку вказівку від будь-кого іншого. А саме Татаров давав Сандурському вказівку зайнятися мною.

– Розкажіть читачам, хто такий пан Сандурський. І взагалі, давайте по порядку.

– Сандурський – це заступник Голови СБ України. Саме він керує Департаментом контрозвідки СБУ і він дає “делікатні” завдання. І він особисто потім збирав дані про мене. Це не припущення, а факт.

Розпочну з початку. Татаров, який зараз курує всі силові структури, отримав від Єрмака вказівку мене скомпрометувати та якось закрити мені рота. Далі Татаров пішов до Сандурського – і відпрацювали ту історію, яка потім трапилася. Вони знали, що я вивіз сім`ю з Києва. Коли вивозив – усі відмовилися її переховувати. Навіть близькі знайомі. Кажуть: ми розуміємо, що це небезпечно: прийдуть по них, а постраждати можемо ми та наші сім’ї.

– Не зрозумів – хто прийде?

– Росіяни. Тому що я у них був і є в списках на страту. Вони теж чомусь мене не люблять.

– Нічого собі! Хто і коли вам про це повідомив?

– Хлопці з СБУ 24 лютого. Кажуть: сам сховайся і сім`ю сховай. Я за себе не хвилювався, бо був с ТРОниками та патрульною поліцією. Почав всім телефонувати за сім’ю, всі відмовляються. Дружина відмовилися їхати з України. Я почав піднімати всіх. І так сталося, що тільки в Трускавці у Монастирі Сестер Служебниць знайшлися монахині, які, знаючи, чия це дружина і діти, згодилися їх сховати. Не злякалися.

– Чесно кажучи, схоже на якийсь перекручений детективний серіал. Згадалося, як комісар Катані ховався від мафії у монастирі – щоправда, чоловічому.

– Ну, я-то там не ховався! Я в цей час був у Києві…Так от, у монастирі погодилися їх взяти. Я відправив. А потім, коли зміг, вперше до них приїхав. І, судячи з усього, тоді мене відслідкували.

– А вдруге?

– Вдруге вони, як потім мені повідомили, вели мене від самого Києва. І тоді вперше спробували провести зі мною таку операцію.

– Це ж тоді у вас у ФБ була якась фотка с горами?

– Саме так, я їх викладав, а чого мені було ховатися? Показував, де я. Але вони спробували вже тоді. Я дзвоню товаришу, кажу: “Слухай, дуже дивна історія, тільки що до мене підходила чудна людина; представився місцевим воєнкомом. Хоче вручити мені повістку. Яка повістка, коли в мене підписаний контракт? а з нею люди з закритими обличчями які знімають все на камеру”.

А це вже після того, як я отримав військовий квиток. Ще першого квітня! А на календарі вже 9 чи 10 квітня.

Мені телефонують і кажуть: “Береза, це джекпот! Тобою займається Департамент контррозвідки СБУ! Вітаємо! Завдання – вручити тобі повістку, зробити з цього піар, як до того робили Рябошапці, пам`ятаєш. Але якщо ти береш повістку, то мусиш прийти у місцевий військкомат. І от тоді – найцікавіше”.

-Що саме?

– “Тоді тебе, – кажуть мені – як людину, яка ніколи не служила в армії, відправляють до Нацгвардії, яка підпорядковується МВС. І ти будеш десь в роті охорони, в кусті, під підписку серед “секретчиків” сидіти. Без телефона, без комунікацій, без усього. Рік всього – але будеш мовчати! Зрозумів? Думай, що робити…”.

– І хто це все вам так яскраво розповідав?

– А яка вам різниця?

– Цікаво – людина має добре розуміння процесів.

– Не тільки розуміння – вона знає, що і ким було сплановано! Євгене, ну я ж не здаю свої джерела, як і ви…

Я розумів, що головне завдання було – закрити мені рот. Не закрили…

Борислав Береза, піхотинець: Справжня перемога буде тоді, коли ми зрозуміємо, що загрозу війни знищено. Що не буде війни через 3, через 5 або вісім років 09

Отака історія. Потім я приїхав у Київ і пішов у військкомат. Потім – пройшов підготовку і пішов в армію.

-Дехто каже: пішов в армію аби врятувати політичну кар`єру.

– А 21 березня я в Ірпінь заходив зі зброєю – теж аби врятувати політичну кар`єру? І до того ж я казав ще до війни: після війни я з політики йду загалі. І дружині вже пообіцяв! Війна закінчується – і я з політикою прощаюся!

– І чим будете займатися?

– Бізнесом.

– І який у вас бізнес?

– Інформаційне супроводження, PR, виписування інформаційних стратегій – і не тільки для українських компаній, нетворкінг.

Але я закінчу свою розповідь. Саме тоді Сандурський дав завдання співробітнику п`ятого управління Військової контррозвідки СБУ “Дніпро” (з дислокацією в Запоріжжі) полковнику Жуку – займатися мною в Запоріжжі. І він намагається з`ясовувати у мого комбата, де знаходиться Береза. Той каже: та там де пі***орез…тобто на передку. Той питає: “А як перевірити?” – “То під`їжджайте!”. – “Так там же ж можуть вбити” – “Ну!”

Але головна історія – в іншому. По-перше, монахині вимушені були сказати: “Вибачте, тут такий скандал, забирайте кудись свою сім`ю”. А по-друге, до мене звернулись товариші, які супроводжували мою сім`ю, і сказали: “Береза, ми тобі не можемо гарантувати безпеку, оскільки вони вже викрили місцезнаходження твоєї сім`ї. Переховуйся десь у іншому місці”.

-Неприємно.

– Викрив місце знаходження моєї сім`ї Сергій Лещенко, виклавши це в Телеграм-каналі. І знаєте, коли політики розбираються з іншими політиками – це одна історія. А от коли для цього використовуються сім`ї – це мерзота.

– А не хотілося зателефонувати Сергію Лещенку і спитати: навіщо?

– Я Сергію Лещенку потім зателефоную, коли все закінчиться. І, гадаю, не тільки я.

І останнє. Де з`явилося відео, яке писали представники Департаменту контррозвідки СБУ першими? На російських ресурсах, а вже після цього – “Труха”, і вже далі – на українських ресурсах.

-Ну, і про що, на вашу думку, це свідчить?

– Експерти кажуть: це для того, щоб був більше охват. Бо російські джерела мають більший охват…А от співпраця українських спецслужб з російськими джерелами – це окрема історія. І це показує, що у той час, як всім треба було об`єднуватися, представники влади готові були воювати проти своїх. І воювали.

“ДЛЯ ТОГО, АБИ БРАТИ ХЕРСОН, НАМ ПОТРІБНА ВАЖКА АРТИЛЕРІЯ – І ЗНАЧНО БІЛЬШЕ, НІЖ У НАС Є ЗАРАЗ НА ТОМУ НАПРЯМКУ”

-Поговорімо про цю війну у більш широкому розрізі. І для початку – дурне питання, про яке всі знають, що воно дурне – тим не менш, його ставлять. Отже: коли закінчиться війна?

– Коли здохне останній москаль в Україні.

– Приймається. Інше питання: людям треба готуватися до важкої зими без газу та електрики?

– Сто відсотків. Я писав про це.

– Ви, здається, про все вже встигли написати… Тоді таке питання. Я спілкуюся з багатьма політиками, що воюють на фронті. Помітив, що багатьох з них дратують обіцянки, які щедро роздають дехто з нашої влади (не всі), – про те що ми вже восени візьмемо Херсон, звільнимо Донбас, досягнемо крутого переламу у цій війні. Вас теж дратують ці розмови?

– Я сприймаю це як інформаційний шум. Готовий особисто потиснути руку тому політику, який очолить штурм Херсону. Хтось хоче? От прямо зараз. Ніхто не хоче? А що таке? Тоді будь ласочка, Трухін Саня – готовий іти вперед? Або, може, Коля Тищенко чи Ліза Богуцька? Хтось ще! Але якщо хтось голосно каже, що ми зараз будемо брати Херсон – краще б помовчав.

– Чому?

– Для того, аби брати Херсон, нам потрібна важка артилерія – і значно більше, ніж у нас є зараз на тому напрямку. Зараз у нас там паритет, тобто рівна з ворогом кількість. А коли в тебе рівна кількість, штурмувати когось – безглуздо, бо це величезні втрати.

Борислав Береза, піхотинець: Справжня перемога буде тоді, коли ми зрозуміємо, що загрозу війни знищено. Що не буде війни через 3, через 5 або вісім років 10

Те, що найближчим часом ми будемо отримувати зброю і збільшувати можливість наступу – так, це правда. Але хай про це кажуть військові, а не політики. І взагалі, я вважаю, що у нас має бути так, як у Азербайджані під час сорокаденної війни – коли про військові події казав або Президент, або військові. Все! Або як у Ізраїлі, де військові справи коментують тільки військові. Виключно!

І не так, як у нас, коли кожна шаболда вважає себе головною тільки через те, що вона – чийсь радник.

-Але ви ж не будете заперечувати, що люди, які зараз представляють нашу владу, за час війни багато чого навчилися і на багатьох напрямках мють досить гідний вигляд?

– Навіть ведмедя можна навчити кататися на велосипеді. Тому – не здивований. Але одна справа – казати, а інша – робити. От вам приклад. На тому тижні Олександр Трухін намагався протягнути правку. Це не вдалося завдяки Ярославу Железняку, який цю поправку збив. А була ця поправка про те, щоб гроші з військових перекидати на ремонт доріг.

– Це щоб “відбудувати” дороги до зими, коли росіяни їх бомбитимуть з подвійним азартом?

– Да! Але гроші – розпиляться.

Вони чогось навчилися? Тоді чому Генеральний директор Директорату з питань інформаційної політики Офісу Президента Ірина Победоносцева дзвонила у різні видання з вимогою прибрати статті про російську компанію 1xBet, про що повідомив ІнформНапалм? А Коля Тищенко, який поїхав гуляти у Париж з дружиною, маскуючи це під волонтерство, та в День Державності привітав всіх з Днем незалежності – він теж чогось навчився?! І чого? Розумієте, вони можуть імітувати – але бути справжніми їм не вдається. Хоча хтось дійсно еволюціонував. Але про ведмедя я вам вже сказав.

– Кожного дня чуєш звідусіль: “коли Україна переможе…”. Питання: а що особисто ви будете вважати перемогою України у цій війні?

– Перемогою України я вважатиму гарантоване повернення Україною своїх територій…

– Яких саме? Станом до 24 лютого, чи включно з усім Донбасом і Кримом?

– По-перше, я не вірю, що Крим ми зараз можемо відбити без початку ядерної війни. Це 100%. Крим зараз – це величезна військова база, якщо ми туди зайдемо, нас атакуватимуть ядерною зброєю, яка там знаходиться. Крим ми можемо отримати тільки після того, як Путін буде відсторонений від влади.

А от у повернення всього Донбасу я вірю. От це буде перемога. Звичайно, з деокупацією решти нині окупованих українських територій.

Але головне ось у чому: справжня перемога буде тоді, коли ми зрозуміємо, що загрозу війни знищено. Що не буде війни через 3 роки, через 5 або вісім років.

-На вашу думку це можливо?

– Так, можливо – якщо ми отримаємо результати, які унеможливлять вторгнення Росії в Україну.

– Ви справді в це вірите? Слухайте, за Путіна встигли зрости як мінімум два покоління шовіністичного “гарматного м`яса”, яке ми бачимо зараз в Україні. То чи важливо, є Путін, немає Путіна, – коли таким є народ?

– Я хочу вам нагадати, що у Європі таке вже було у тій самій Німеччині (нацизм) та Італії (фашизм). І нічого – змінилися люди! Час потрібен.

Борислав Береза, піхотинець: Справжня перемога буде тоді, коли ми зрозуміємо, що загрозу війни знищено. Що не буде війни через 3, через 5 або вісім років 11

– У Німеччині знадобилися багато років справжньої денацифікації. І для цього знадобилося багато ресурсів і людей. У те, що це вдасться зробити в сучасній Росії, я майже не вірю.

– А ви очікуєте, що це робитимуть росіяни? А інші – так, будуть робити. Тому що Росія стає неконтрольованою державою з ядерною зброєю, яка загрожує всьому світу. І це – не нормально. Тому її будуть якось локалізувати, виправляти, перенавчати. Це буде поступово – але це буде.

Євген Кузьменко, “Цензор.НЕТ” Джерело

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Залишити відповідь